Що взяти з собою на тренування зі скелелазіння?

Скелелазіння належить до екстремальних видів спорту. При цьому вірогідність отримати серйозну травму при дотриманні елементарної техніки безпеки наближається до нуля і набагато нижче, ніж при занятті іншими видами спорту, такими як футбол, фігурне катання чи боротьба.

Коріння скелелазіння

Слід розрізняти скелелазіння та альпінізм. Альпінізм – це сходження на гори різної висоти та складності. Звичайний підйом стежкою до вершини гори або кілометровий вертикальний стіновий маршрут рівно відносяться до альпінізму. Часто альпінізм пов’язаний з ризиком для життя та здоров’я у зв’язку з непередбачуваністю погоди в горах, падінням каміння та необхідністю робити самостійно страховку по мірі просування за маршрутом у різних умовах.

Скелелазіння відокремилось від альпінізму відносно нещодавно й тепер є самостійною спортивною дисципліною. Перші змагання зі скелелазіння були проведені у Радянському Союзі на Домбаї у 1947 році під керівництвом Антоновича Івана Йосиповича. Тоді інструктори з альпінізму лізли на час 30-метрову скельну трасу з верхньою суддівською страховкою та 30-метровий траверс скелі.

Порівняно з альпінізмом скелелазіння проходить у тепличних умовах. На невисоких скелях у теплих районах пробиті маршрути приблизно до 30 метрів завдовжки з надійною страховкою у вигляді шлямбурів. І все ж не треба втрачати пильність, оскільки іноді і тут може падати каміння або відриватися шлямбура.

В скелелазінні розрізняють три дисципліни:

• Складність – це класичний вид скелелазіння на скелях або стенді з нижньою страховкою.
• Швидкість – максимально стрімке проходження специфічної траси.
• Боулдерінг – проходження коротких складних маршрутів зі страховкою у вигляді матів або крешпедів. У природних умовах потрібно по заздалегідь визначеним зацепам вилізти на верх каміння.

Адам Ондра на складному маршруті

Траси мають різний рівень складності, який може бути оцінений з використанням різних систем. В Україні набула популярності французька система, згідно з якою рівень складності визначається категорією у цифрах від 5 до 9, та підкатегоріями у буквах a, b та с. Додатково може використовуватися плюс. Якщо траса трохи складніша, ніж 6а, та все ж ще недостатньо складна для 6b, її категорія визначається як 6а+. Траси рівня 5 підходять для лазіння новачкам. Для проходження трас рівня 7а та вище потрібно регулярно тренуватися. Траси рівня 9а можуть пролізти у всьому світі окремі скелелази. Категорія 9b взагалі відноситься до фантастичних здатностей людини, які демонструє вундеркінд скелелазіння Адам Ондра та ще декілька людей, які вже встигли стати легендами. Потрібно відмітити, що оцінювання маршрутів сусідніх категорій досить суб’єктивне та по різному сприймається в залежності від типу рельєфу.

То що ж потрібно взяти з собою на стенд?

Перше тренування – це прістрілочний постріл для того, щоб зрозуміти сподобається вам скелелазіння чи ні. З собою достатньо взяти звичайну спортивну форму. Є окреме побажання щодо взуття – брати його з жорсткою підошвою. Наприклад, кеди. Й ось, чіпляючись за зацепи, зриваючись та судорожно стискуючи у руках страхувальну мотузку, Ви все ж таки зрозуміли, що скелелазіння Вам сподобалося, й ви сюди ще повернетесь.

Тоді слід звернути увагу на спеціальне спорядження. Скелелазу для тренувань потрібні: нижня страхувальна система (інші назви: бесідка, обв’язка) скельники, магнезія та мішечок для магнезії. Й, звичайно, та сама спортивна форма та змінне взуття.

Правильно підібрати скельники Вам допоможе стаття “Вибір скельників“.

Одяг для скелелазіння потрібний досить вузький та такий, що не заважає вільним рухам тіла. Занадто широка верхня частина форми може потрапити разом з мотузкою до страхувального пристрою (вісімки), що є небезпечним для напарника та для одягу. У холодну пору року краще взяти з собою теплу кофту, яку можна одягати у перервах між трасами, щоб запобігти занадто швидкому охолодженню м’язів та застуду від протягів. Також потрібне змінне взуття для розминки та на заміну скельним туфлям.

Техніка безпеки

Зал для занять боулдерінгом

Техніка безпеки складається з використання надійного сертифікованого спорядження та правильного поводження з ним. Нижня система одягається згідно з інструкцією. Система повинно зручно сидіти та бути надійно зафіксованою на поясі та ногах. Зазвичай, нижню систему можливо взяти на прокат на стенді. Якщо ви йдете у боулдерінговий зал на тренування, то вона вам не знадобиться. Для страховки тут використовуються товсті та великі мати або крешпеди.

Як і в інших видах спорту, у скелелазінні можливі травми, забиття або розтягнення зв’язок, які пов’язані з інтенсивним фізичним навантаженням. Головний запобіжний захід – це ретельна підготовка перед кожним тренуванням. Пробіжка, розминка суглобів, різного роду навантаження. Окрему увагу треба приділяти пальцям, особливо у холодну пору року. Для запобігання травмування пальців, руки повинні бути теплими при лазінні. Бо саме вони більш за все потерпають від сильних незвичних навантажень.

І якщо мова йде про техніку безпеки, то перше, чому вчать на стенді – це вірно прив’язуватися,  потім страхувати, а після того користуватися відтяжками, лазити з нижньою страховкою та перев’язуватися зверху для того, щоб зняти відтяжки та забрати мотузку. Та найголовніше – це уважне ставлення до страховки незалежно від досвіду, майстерності лазіння та інших факторів.

Тільки після цього ви зможете відправитися у самостійний виїзд на скелі, де вам ще знадобляться страхувальний пристрій (вісімка чи грі-грі), мотузка, карабіни, комплект відтяжок та самострахування. Але це вже зовсім інша історія.